Лариса Денисенко. Нова стара баба

"Нову стару бабу" Лариси Денисенко неможливо не придбати, а купивши – відкласти читання на потім. Книгу варто споживати одразу, як тільки що зірваний духмяний літній фрукт, що має тим більше вітамінів та користі, чим швидше його з’їси. Особливо у відпускний сезон, коли у всьому хочеться свіжості, легкості та якості водночас.

Останнім часом автори не надто радують шанувальників довгими ґрунтовними романами, підігріваючи натомість їхні апетити перевиданням старих творів у доповненні нових текстів малої прози. Так у цьому році відзначився Сергій Жадан з низкою оповідань «Месопотамія», такою була тогорічна збірка «Калейдоскоп часу» Лариси Денисенко. 

І от Денисенко знову трапляється на очі. Мені здається, що "Нова стара баба" стане до смаку усім без винятку. Читачі, не спокушені високою літературою, проведуть час у гарній компанії, вдоста і порегочуть, і матимуть, над чим подумати. Гурмани ж поласують справжнім іронічним українським текстом з усіма витриманими літературними вимогами до якісного популярного чтива.

І що найбільше тішить, особливий денисенківський стиль можна впізнати у будь-якому її творі. Особливо це простежується у «Новій старій бабі» та «Забавках з плоті та крові» 2013 та 2002 року розливу відповідно, опублікованих на разі під однією обкладинкою. 

Передусім йдеться про образи. Вони у авторки не бувають пересічними. Ці персонажі настільки випуклі, особливі, наділені специфічними рисами та характерами, що їх неможливо забути. 

У «Забавках» - це Ерік, що любить перевдягатися в жіночі речі та епатувати публіку дивними образами, та сліпа музика Міра, яка виступає на Андріївському узвозі, боїться дощу та м’ячів.

Фото з сайту: blog.shafa.ua

У «Новій старій бабі» персонажі більш «життєві», а тому і складніші, але так само пам’ятні. Чого варта лишень Зойка – різка, неделікатна, сувора й грубувата жінка з широчезною душею і добрим чуйним серцем. З її висловів можна назбирати силу-силенну афоризмів і використовувати в житті (якщо, звісно, на те стане сміливості).

«Нельзя верить бабам с оборками и хихиканьем, это невероятные падлы!», - говорить Зойка про чергову жінку, яка з’являється в родинній квартирі на Шота Руставеллі. Або ще таке про подругу: «Ты такая сентиментальная слюнтяйка, ты из этих сентиментальных слюней могла б фаты невестам нашабашить и вуали вдовам, только и тут от тебя проку нету. Вся нация ваша такая, нация непрактичной сентиментальности. Это я о городских, село поживучее будет».

Її подруга і цілковита протилежність – Варвара – уособлення м’якості, материнських якостей, дбайливості, словом – «люлюшності», з якої без утоми кпинить Зойка. Разом з тим подруги-нерозлийвода – це одна родина, один організм, до якого, окрім двох бабів, належить іще Варварина донька Наталя – холодна і подекуди стервозна кар’єристка, та її розніжений онук Славко. Однак рушійною силою цього організму, як і зрештою самого твору, є все ж таки Зойка. 

Фото з Facebook від користувача larysa Denysenko

Персонажі, повторюся, настільки технічно виписані та самодостатні, що, здається, вони поволі відокремлюються від тексту та живуть своїм життям. Водночас пані авторка користується швидше зовнішніми інструментами опису, свідомо чи ні уникаючи зайвої глибини. Можна сказати, що вона в своїх описах йде вшир, а не вглиб, наділяючи характери все новими рисами і ставлячи їх у різні ситуації. Але без рефлексій, тонкостей внутрішніх переживань і таке інше. Таким чином, читач не змушений заглиблюватись у чужі світи, задовольняючись лише самими обгортками неординарних персонажів.

Але в жодному разі не думайте, що під цікавими обгортками вони пусті. Навпаки. Найвища майстерність – передати сутність без опису цієї сутності. А в даному разі читачі мають можливість додумувати та робити висновки на власний розсуд та, так би мовити, в залежності від своєї зіпсованості. 

Ось ця риса письма Денисенко – напрочуд цікаві характери без занурювання в їхню психологію – і робить її твори такими популярними в масах. Бо останнім, якщо слідувати легенді, форма – цікава, а суть – зайвий раз навантажує мозок. Але тут, як у кінотеатрі на екшені: хто вміє тільки дивитися – насолоджується картинкою, а хто ще й думає та аналізує – отримує і таку можливість.

Фото з Facebook від користувача larysa Denysenko

"Нова стара баба" – це плетиво життя однієї не зовсім стандартної родини, зіткане з різноманітних комічних історій та казусів різних часів та героїв. Легкий та невимушено оптимістичний стиль письма авторки змушує не раз посміхнутися та навіть переосмислити власне світосприйняття. Після прози Денисенко склянка, хоч і ненадовго, з наполовину порожньої стає наполовину повною. І в цьому її найвища та незаперечна заслуга.