Ельфріда Елінек. Піаністка

Ельфріда Елінек – здається, єдиний письменник в історії Нобелівської премії з літератури, який не з’явився на вручення особисто. Замість виступу лауреатки шановній громаді було запропоноване її завчасно записане звернення-промова. 

Виявилося, що людина-скандал, яка усе життя своєю творчістю дратувала і збурювала суспільство, боїться великих скупчень народу. Протиріччя, гідне подиву. Однак на таких нетипових протиріччях та психологічних протистояннях і побудована її письменницька діяльність. Зокрема, нашумілий роман «Піаністка».

Не можу сказати, що цей літературний доробок читається легко. Навіть з огляду на його світову славу роману-виклику та ніби пікантний сюжет. Насправді таку «полуничку» має тільки фабула твору. Це – історія кохання викладачки з фортепіано Еріки, в якої великі проблеми з головою та інтимною сферою, та її студента Вальтера Клеммера. Зокрема, йдеться про садистсько-мазохістські нахили та схильність до БДСМ (хто не в курсі – спитайте в Гуглу або читайте «50 відтінків сірого» :).

А ось сюжет, який оповідає її історію життя з дитинства, про абсолютну залежність від матері-деспота, розкриває усі мерзенні підвалини її скаліченої душі, у найменших деталях розписує сцени гидкого сексу чи насилля – це, я вам скажу, читання не для слабких духом. 

Психологізм Ельфріди Елінек – це не просто розкладання по поличкам причин та наслідків цих чи інших діянь персонажів. І це не загравання з читачем, коли завдяки авторським прийомам йому нав’язується симпатія чи принаймні розуміння героїв твору, хай би якими паскудниками вони не були.

Фото з сайту: nnm.me

Пані автор педантично і без зайвих емоцій вивішує найбруднішу білизну на вуличному перехресті, і, здається, думка та осуд перехожих її не надто цікавить. Її задача, як на мене, піднести дзеркало до обличчя пересічного бюргера, що заївся своїми сосисками з квашеною капустою. А він, у свою чергу, сам вирішує, чи подобається йому своє відображення. 

Ось тільки, судячи з біографії Елінек, суспільству її рідної Австрії це настільки ж не подобалось, наскільки всю свою злість за це вони перенесли на автора. Вона все життя боролася як не з соціумом, то з політиками, за що отримала заборону на свої постановки. П’єси найзнаменитішого драматурга Австрії, який разом з тим має славу «викривательки» власної країни, аж надто зачіпали за живе. Їх значно комфортніше прибрати, ніж мати з ними справу.

Непростими стосунками з власною країною певною мірою пояснюється неоднозначне ставлення авторки до премії та керівництвом країни до самої премійованої. Нагородили австрійку, коли Ельфріда Елінек мала до Австрії безліч питань. Крім того, у верхівці країни мали б пишатися землячкою, водночас опозиціонеркою Елінек не виходило.

Фото з сайту: litakcent.com

Протиріччя на протиріччі. І це тільки початок. Якщо копати глибше, то про цю пані можна списати стоси паперу (вордівських аркушів), і жоден пункт її біографії не буде однозначним.

Але повернемось до «Піаністки». Я би назвала цей роман навіть не психологічним, а швидше психіатричним. Бо випадки Еріки та її мами – абсолютно клінічні, і ведуться (якщо вже не лікуються) лікарями-спеціалістами з психіатрії. Зручна кушетка у психолога тут не допоможе.

Водночас характер Вальтера Клеммера – цілком мускулінний типаж чоловіка-завойовника та чоловіка-егоїста у дусі феміністичного письма. Він кохає і прагне подарувати коханій жінці радість та насолоду, та разом з тим він цілком певен того, що цей зв’язок із недосконалою та немолодою жінкою не може бути надовго. Молодий, спортивний, ерудований, сповна сил та розуму, але загалом жалюгідний та ниций хлопець. 

Які ж далекі ці типажі від тих високоморальних достойників, що нав’язувалися нам світовою літературою зі шкільних лав! 

І неправда, що час був не той. «Піаністка», попри те, що побачила в українському перекладі світ у 2012 році, була написана у 1983! Що було б, якби радянська людина отримала доступ до такого твору? Боюся навіть уявити.

Усе ж таки думаю, що суспільство має можливість читати ту літературу, до якої доросло. Так що користуємось можливістю. Раніше її не було.