вівторок, 3 червня 2014 р.

Володимир Лис. Соло для Соломії



Роман «Соло для Соломії» Володимира Лиса можна назвати кращою в історії сучасної вітчизняної літератури родинною сагою. Це єдиний за останній час приклад тексту, в якому змальовано зміну часів, режимів, звичаїв, української самоідентифікації крізь призму життя кількох поколінь з однієї сім’ї. І хоча ключова постать твору одна – Соломія Рощук, про життя якої від народження до старості розповідає автор, її доля невід’ємна від біографій своїх родичів. А тому є живим дзеркалом, у якому відображається численна родова гілка.
Фото з сайту: book-ye.com.ua
Володимир Лис – автор, давно прийнятий і вибагливою критикою, і не менш прискіпливим читачем, причому цільова авдиторія – найрізноманітніша. Це і вибрана каста інтелектуалів, звиклих до заплутаних ігор розуму, і трохи більший прошарок інтелігенції з їхнім тяжінням до якісного чтива, і вже зовсім широкі маси книжкових споживачів без особливих запитів. Таке велике коло прихильників його таланту спричинене не тільки дійсною наявністю останнього, але й побудовою роману за правилами, які в західному світі прийнято вважати основою для комерційного успіху.   

Отже, перше, що впадає в око – це кістяк твору, тобто його структура. Вона у Лиса, як радять у зарубіжних посібниках з написання «правильних» текстів, складається з трьох частин. В даному романі - це Заспів, Приспів та Finale. Лаконічним є також початок роману, що відразу і чіпляє читацьку увагу, і зав’язує полотно наступної оповіді. Адже дуже часто трапляється, як у цілком непоганих літературних доробках зав’язка твору зав’язує будь-що, окрім самого твору. Та пан Володимир – стріляний вовк і дуже добре оминає підводні камені літературної науки.

Крім того, кожну частину автор завершує так званою поворотною дією, що дає поштовх роману та прискорює хід подій. Як наприкінці кожної серії багатосерійного фільму обов’язково має статися щось незвичайне, аби примусити глядача до подальшого перегляду, так і кожна глава «Соло для Соломії» спонукає якнайшвидше продовжити читання. Але при тому кожна з частин є цілісною та завершує певний період Соломіїного життя. Наприкінці Заспіву зі смертю обох коханих чоловіків закінчується її юність. Натомість Приспів ставить крапку на тій частині, де залишаються найкращі роки, надії, пошуки любові, народження дітей, непрості рішення матері-одиначки.
Фото з сайту: soli.com.ua
Значно меншою за обсягом і, значить, незатягнутою є остання частина Finale, що включає в себе кульмінацію та розв’язку. Перебіг подій стає в рази щільнішим, насиченим більше фактажем і менше емоціями. Таким чином, наприкінці твору автор не намагається спекулювати увагою читача, пропонуючи йому самому робити висновки і переосмислювати прочитане.

Другий елемент Лисового успіху – це оригінальність сюжету, що буквально змушує ковтати роман якщо не цілим за раз, то принаймні здоровенними куснями. І хоча фабула твору доволі звичайна – життя звичайної сільської жінки – та вона майстерно обіграна химерними життєвими колізіями й уплетена в історичні перипетії: прихід совєтів, утворення УПА, війна, доба колективізації тощо.

Вдалися Володимиру Лису й усі психологічні тонкощі та нюанси з висвітленням головної героїні, адже це перша спроба в його творчості писати про жінку. Припускаю, що порівняно зі «Століттям Якова» писати про Соломію було значно важче, адже, навіть маючи неабиякий талант, зобразити на тлі епохи чоловіка куди простіше, якщо ти і сам чоловік. А для філігранного складання образу жінки слід було навчитися міркувати, діяти та сприймати світ, як жінка. 

Важливою складовою сюжету, що говорить про його цілісність, є так званий повторюваний мотив. Такий прийом має на меті підсилити враження та повинен бути використаний в тексті не менше ніж три рази. Нині йдеться про родовий забобон щодо нещасливої долі тої жінки, яку називають Соломією.
Фото з сайту: oksanaphoto.blogspot.com
Правильне трьохразове застосування цього прийому і спостерігаємо у романі. Спочатку старша Соломія-мати вийшла заміж без кохання. Потім уже головна Соломія не має сімейного щастя і насамкінець її донька Соломія повторює долю своїх попередниць. І хоча останній врешті-решт вдається змінити свою планиду, та на останніх сторінках дізнаємося про існування іще однієї Соломії – доньки брата Тараса, що пропав без вісти ще за воєнних часів. Вона їде з Америки на українське весілля і, за законами жанру, має підхопити м’яча з родовим прокляттям.

Не можна не відзначити також досить велику кількість характерів, представлених у «Соло для Соломії». Роман досить густо населений і відбиває практично всі типажі українського села минулого століття. Особливо вирізняється та відтіняє долю Соломії характер Руфини. Обидві народилися в один день, в однакових умовах та оточенні, обидві своєю красою зводять із розуму сільських хлопаків. Але якщо Соломія – у всіх ракурсах персонаж позитивний, то Руфина – злостива й заздрісна кобіта, яка понад усе прагне виторгувати собі краще з її погляду життя у великому місті в статках та багатстві. 

Автор дуже добре показує на контрасті світлу та темну сторону життя, де у ньому правда, а де – ілюзія. Здається, через багато років розуміє це і сама Руфина, яку невідь чому зі столичного вишуканого товариства все тягне до рідних Загорян. І яка робить останню недолугу спробу спіймати щастя за хвоста – викрадає Соломіїну доньку. Спостерігати за розвитком жіночих характерів у романі цікаво надзвичайно, - усі вони є нестандартними, незвичними, такими, які могли бути тільки в ту епоху і для нас нині є чимось на кшталт ретроекзотики.

Фото з сайту: bohdan-books.com
Натомість досить типовими в романі є характери чоловіків, з якими перетинається Соломіїн шлях. Павло – це образ дрібного заможного міщанина, Петро – борець за визволення країни. Вадим та Григорій, від яких Соломія отримала по дитині, – стандартні герої-любовники, які спочатку гарно залицяються і дарують пристрасні яскраві стосунки, а потім так само красиво вшиваються. Так само передбаченим є негативний образ колгоспного голови Басюти – огидного місцевого можновладця, що, користуючись своїм впливом та посадою, примушує колгоспниць до інтимних стосунків. 

До-речі, той епізод, де Соломія заради брата погоджується виконувати його сексуальні забаганки, нагадав іншу подібну сцену з книги «Дівчина з татуюванням дракона» шведського письменника Стіга Ларссона. Там з молодої жінки Лісбет також користається чиновник, від якого залежить отримання нею соціальної допомоги. Але якщо Лісбет мститься насильнику, то Соломія наділена притаманними слов’янам прощенням та милосердям. «Бог вам суддя», - скаже вона Басюті по його від’їзді з їхнього села.    

Ну, і нарешті третя складова успішної прози Володимира Лиса – універсальність теми, за допомогою якої письменник звертається до загальнолюдських цінностей та апелює до емоцій та світосприйняття пересічного читача. Твори саме з таким посилом чомусь надовго застряють у свідомості і змушують нас час від часу їх перечитувати та переосмислювати по-новому. Володимиру Лису вдалося створити книгу-епоху, історичний зріз часу, сагу про країну в мініатюрі, яка завдяки його майстерності та комерційним літературним прийомам має усі шанси стати справжнім бестселером.

2 коментарі:

  1. Я оце думаю чи варто братись за "Соло..." після "Століття"?

    ВідповістиВидалити
  2. Вони трохи різні, хоч і об"єднані фірмовим стилем автора. Ба більше, Лис у "Соло" бере головним героєм жінку, а це для чоловіка не завжди просто))
    Не думаю, що пожалкуєте, прочитавши "Соло".

    ВідповістиВидалити