Наталія Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону

Цей роман мене щиро вразив. Після того, як я почала знайомитися з новими для мене жінками-письменницями в українській літературі, то вже не очікувала зустріти щось кардинально нове. Беззастережно серіальні доробки конкуренток Міли Іванцової, Жанни Куяви чи Вікторії Гранецької мають свої переваги та недоліки. Натомість книга Наталії Гурницької - це стилістично вивірений текст, що відноситься до літнапрямку реалізм і в його межах фактично доведений до ідеалу.

 В анотації до роману сказано, що це історія забороненого кохання і нагадує «Тих, що співають у терні». У мене ж «Мелодія кави» викликала асоціації з «Джейн Ейр» Шарлоти Бронте, «Гордість та упередження» Джейн Остін і навіть «Мерзенна плоть» Івліна Во. Більше того, я би назвала роман Наталії Гурницької романом звичаїв (рос. роман нравов), щоправда, з певним відхиленням. Зазвичай, такому роману притаманний сатиричний опис суспільства. Сатира на разі в тексті відсутня, хоча самих звичаїв львівського суспільства середини XIX століття більше ніж доста.

До речі, і Джейн Остін, і Івлін Во якраз писали романів звичаїв. Так що інтуїція та асоціативний ряд мене не підвели.

Фото з сайту: http://book-ye.com.ua

Ну, а насамперед твір дійсно є історією кохання в стилі Попелюшки чи тієї ж сирітки Джейн Ейр. Маленька й наївна Анна закохується в значно старшого за себе чоловіка, з іншого соціального прошарку та ще й одруженого. Останнє, зважаючи на часи та звичаї, взагалі неприпустимо. Скомпрометована дівчина – це скандал, загальний осуд, приниження роду та відсутність бажаючих одружитись. Словом, шевченківська Катерина відпочиває. 

Хоча скомпрометуватись, як я зрозуміла, можна було в будь-який момент. Прийти додому поночі, обляпати водою з калюжі чи подерти об дрючок спідницю і навіть просто вийти з хати без супроводу. Інше становище мали жінки-удовиці, їм принаймні дозволялося самим ходити вулицями. Але ж чекати, поки помре благовірний? Ох, і бідні ж галичанські дівки часів Австро-Угорщини! 

Узагалі, якщо й далі говорити про асоціативний ряд, який виникає по прочитанні цієї книги, то колись був такий мексиканський серіал в 90-х роках «Я купую цю жінку». Сюжету на разі не пам’ятаю, але загальне враження – це вищий світ, старосвітський антураж, тісні корсети й шляпки найвигадливіших форм, шелест кринолінових спідниць та стукіт запряжених підвод по бруківці. Усе це є і в «Мелодії кави».

Фото з сайту: http://photo-lviv.in.ua

І хоча сюжет доволі простий, можна навіть сказати наївний, його виконання авторкою заслуговує на похвалу. Адже ми знаємо, що важливо не те, що написано, а те, як воно написано. Роман передає внутрішній світ Анни через прості й буденні речі, показує, як вона росте над собою, як змінюють її численні, підготовані їй ролі коханки, матері, удови, компаньйонки, дружини. А влучно вибрана автором інтонація, неспішність розповіді, увага до деталей психології головної героїні лише надають цим ролям більшої образності.

Щодо недоліків твору, то, на мій погляд, було б добре додати відрізняючих рис самим головним героям. Бо попри весь сонм позитивних якостей, складається враження такої собі недалекої та досить простої з точки зору інтелектуального рівня панянки. Щодо Адама, то перед нами постав просто таки якийсь збірний образ ідеального чоловіка, героя-любовника в літах, родовитого й забезпеченого шляхтича. Таким чином, зовнішніх ознак загалом достатньо, проте внутрішніх домінант характеру бракує.

Фото з сайту: http://photo-lviv.in.ua

Можливо, слід було також додати більше деталей і фону старовинного Львова. Бо, наприклад, у «Танго смерті» Юрія Винничука Львів, можна сказати, становить увесь рельєф твору і мало не перетворюється на одного з персонажів – настільки зримою та відчутною є його присутність у творі. Автор «Мелодій кави», може, й не ставила перед собою таку задачу. Та видається, що насиченість фоном роману б не завадила.

І ще мені не вистачило яскравих метафор в тексті, якихось сміливих або незвичних порівнянь, чіткіших й влучніших описів. Бо сам роман, як я вже казала, вирізняється стилістичною виваженістю та виписаністю, водночас трохи бракує контрастності тексту.

Кому читати. Прекрасній частині людства. Тим, хто хоче впевнитися, що кохання все перемагає і є сильнішим за смерть. Тим, хто втомився від постмодернового розмаїття і прагне спокійного читання. Тим, хто схильний до дамського роману та переглядів серіалів, але внутрішні переконання не дозволяють до них опуститися.

Кому не варто. Чоловікам, для яких нудно копирсатися в жіночій душі. Любителям гострого сюжету, динаміки, незвичної подачі. Критиканам авторів-початківців.