3 в 1: Аптекар, Дім з вітражем, Більярд о пів на десяту

Важко знайти книги, які б так сильно не пасували одна до одної) Поставити їх в один ряд змусило тільки те, що я купила їх в один той самий день і читала майже одночасно.

Що сказати – враження від книжкових новинок суперечливі. Із приємного - роман Юрія Винничука «Аптекар». Зізнаюся чесно, до останнього я була впевнена, що він стане переможцем у цьогорічній премії  «Книга року ВВС». Та незважаючи на те, що вона йому не дісталася, роман все одно залишається для мене найзнаковішою подією, що сталася за цей рік у царині сучасної української літератури. А ще я давній шанувальник творчості Винничука, тож читати «Аптекара» мені було тим більш приємно.

Що добре з Винничуком, так це те, що знаєш, що точно не будеш розчарований. Його попередній роман «Танго смерті», якщо користуватися ювелірними асоціаціями, був відшліфованим діамантом. Але історія Лукаша Гулевича, який після навчання у Венеції здобуває посаду львівського аптекаря, іще крутіша.  Кожна деталь розповіді, найменший реквізит антуражу, риси характерів головних та другорядних персонажів – усе відточено та доведено до ідеалу.

Юрій Винничук. Фото з сайту: vsiknygy.net.ua

Автор у своїх інтерв’ю не раз наголошував, що роман не є історичним, хоча його історичне тло – настільки випукле і достеменне, що його можна легко прийняти за правду. Хоча воно таким не є – деякі події викривлені, деякі дійові особи видумані. Цей витвір можна було б назвати фентезі, але для цього жанру він якраз є занадто реалістичним)))

Хоча для нас сьогодні що видумка, що реальність середини 1600 років – усе одне. Зараз важко уявити собі посаду міського ката, обов’язками якого є не тільки безпосередня страта через відсіч голови чи повішання, але й тортури. Жінок, які мусили під тими тортурами зізнаватися у відьомстві. Лікарів, які готували ліки з частин тіла трупів.

"Наприклад, череп страченого потрібно було запхати в мурашник, щоб мурахи його виїли, потім череп заносли до вологого підвалу, де його вкривав зеленкуватий мох. Цей мох зашкрабували і робили на ньому настійку. В романі значно більше історій приготування ліків і "смачних" речей, якими частували тодішній люд аптекарі, але така практика тоді побутувала по цілій Європі. У кожній, скажімо, німецькій аптеці популярними були екстракти з різних частин трупів", - розповідає автор про роман в статті на сайті dyskurs.com.ua.

Підземелля Домініканського монастиря, Львів. Колись тут була зала тортур. Фото з сайту: vidpochyn-ok.com.ua

Взагалі, читаєш цю книгу так, ніби дивишся кіно. Вона і починається так, як стартують касові стрічки. Біжить дівчина, за нею полює зграя мисливців – сюжет висмикнуто із середини розповіді, емоції киплять, приманка сприйнята, увага спіймана. Посадили читача (чи глядача) на крючок. Ну, а далі справа таланту – тримати увагу, і панові Юрію це чудово вдається. І завдяки історичному фонові, і нетривіальним людським долям, і закрученому сюжетові, і, звичайно, любовній інтризі.

Це одна із тих небагатьох книг, прочитавши яку, починаєш сумувати. Бо встиг полюбити персонажів, як своїх друзів, а тепер їх раптом не стало. Так що рекомендую.

Наступна у програмі – «Дім з вітражем» польської письменниці Жанни Слоньовської. В анотації до книги вказано, що вона перемогла в конкурсі Literanova польського видавництва «Знак» і була обрана з-поміж тисячі інших рукописів. Це мене власне і привабило при виборі літератури.

Жанна Слоньовська. Фото з сайту: starylev.com.u

Але роман мене розчарував. Ні, звісно, як для дебюту, то цілком непогано, авторка пристойно володіє словом. Бувало і гірше))) Але, чесно кажучи, всі ці екскурси до власного дитинства і юності якось мене не вражають. Я, звісно, розумію, що автор не досягне майстерності, поки не видасть хоч одну книжку про власні психостатеві травми. Це як така собі терапія, нікуди не дінешся. Але я їх, мабуть, з’їла вже доста.

Історія пані Слоньовської про радянський Львів, про чотири покоління жінок без чоловіків, про боротьбу за українську державність, про смерть Маріанни – оперної співачки і соратниці В’ячеслава Чорновіла, яка стала такою травмою для її доньки, головної героїні твору… Усе це абсолютно має право на життя і стане чудовим замінником жіночих романів у транспорті, і ба більше, сподобається любителям психологічних екскурсів. Але щодо мене, то це не справжня література. Це проба пера на не дуже вдалі теми. 

А деякі моменти, як, наприклад, секс із коханцем покійної матері (ось куди комплекси завели) і кінцівка на українському Майдані в 2014 році зі словами «І що ти скажеш, Мамо, на те, що така революція відбувається без тебе?» - це вже взагалі, люди, повний капєц, щось за межами добра і зла…

І останнє – «Більярд о пів на десяту» відомого німця Генріха Белля. Не писатиму багато, скажу лише, що це інтелектуальне чтиво, на любителя. 

Генріх Белль. Фото з сайту: zl.kiev.ua

Головна тема – Друга світова, гітлерюгенд, євреї, психологія німецьких людей до, під час і після цих подій. Один день із родини Фемелів, де найстарший Фемель будує абатство, його син під час війни руйнує, а онук відбудовує. Жінки в романі майже відсутні – або вбиті, або в психічній лікарні. Словом, все там неоднозначно, і все зав’язане на здвиги свідомості, пов’язані з війною. Книгу читати подекуди легко, а інколи і нелегко, бо розповідь ведеться як монолог із різних голів членів родини, і навіть працівників готелю «Принц Генріх», де середній Фемель кожного дня грає в більярд в один і той самий час. А ще одного готельного служку він збирається всиновити, бо в нього такі самі очі, як у його загиблої дружини.

Так що таке))))) Кому цікаво – продирайтесь крізь усі ці повоєнні психологічні та моральні інсинуації, слідкуйте за розвитком подій з різних точок збору, дізнавайтесь про нові сприйняття. Нелегка книга, але вона правильна, цікава та майстерна. Елітарна, я би сказала, хоч я це слово не люблю, але замінника придумати не можу. За неї не соромно в домашній бібліотеці.