Максим Колесніченко. Курс юного патріота

Коли мені втрапив до рук навчальний посібник із милою банальною назвою "Курс юного патріота" та обкладинкою у стилі дизайнерського примітивізму, я дещо розгубилася. Бо обіцяла не тільки прочитати усі три книги видання, а ще й написати про них щось путнє. 

А я, по-перше, ознайомлена з дитячою літературою для дітей віком тільки до 5 років (бо моїй малявці скоро 5), а як мислять 9-річні школярі, поки що не маю зеленого поняття. І, по-друге, ніколи не оцінювала дитячі твори, не говорячи вже про методичні шкільні посібники. 

Але оскільки дала обіцянку друзям – мусила підійти до справи серйозно. І по тому, як поступово формувалася моя думка з приводу викладеного у "Курсі" матеріалу, зростало моє ним захоплення. Ця книга якраз стала тим винятком, коли форма не відповідає змісту і є всього лише недоглядом з боку видавців. І змінити її не так уже й важко, було би бажання та натхнення.

Тим більше, що поки я роздумувала над посібником, видавці повідомили, що обкладинку вже змінено. Отож, зосереджуся на самому тексті.

Візія

Що ми знаємо про патріотизм? Як ми ставимося до нього? Я вперше замислилася над тим, що нас зрештою ніхто не вчив любити та поважати свою країну. Свою землю, людей, родину врешті-решт. Звісно, це все зараз дуже нарочито звучить, але це так є. Я, наприклад, пішла до школи якраз у той рік, коли Україна отримала свою незалежність. Ніхто із вчителів не ототожнював себе із новоутвореною державою, ніхто не знав, що із нею робити і сприймали її швидше як розвалину колишнього СРСР. Ми жили і вчилися на рештках совдепу, а патріотами для нас були якісь дядьки з вусами і в шароварах, що танцюють гопака.

"Козак Мамай". Картина харківської художниці Мар’яни Копилової. Фото з сайту  http://blog.i.ua

Або ж усі численні гетьмани, які навіщось там боролись, а за що конкретно – ніхто не знав. Окремі видатні дати щодо Берестечка чи там чотирьох універсалів УНР вивчались досить побіжно, історія УПА взагалі не була включена до шкільної програми. Наш клас іще встигли прийняти у жовтенята, і я ще пам’ятаю хрестоматії з української літератури з віршами типу "Трактор в полі дир-дир-дир. Ми – за мир! Ми – за мир!" Павла Тичини.

Звісно, поступово змінювалася програма, і в старших класах уже з’явилося інше бачення історії, а в літературі стали вивчати інших авторів. Пам’ятаю, як класна керівничка десь знайшла єдиний на все наше районне місто (!) екземпляр "Жовтого князя" Василя Барки і читала нам весь урок… Але.

Але образ країни, де ми живемо, формувався більше як нещасної, обездоленої неньки, яку всі ображають і в якої хата, як відомо, скраю. Погодьтеся, що полюбити такий образ і ототожнювати його із собою трохи важко і не дуже хотілося б.

Зараз інші діти, інші часи та інша шкільна програма. І при слові "патріот" розум уже малює картинку не козака з оселедцем, а, скажімо, студента у вишиванці, добровольця АТО чи то пак навіть члена "Правого сектору", який в патріотичному угарі кричить "Слава Україні!" і б’є всіх, хто із ним не згоден.

Фото з сайту: ukr.lb.ua

Але ж хіба агресія може бути фундаментом? Будь-чого. Я не думаю. Тоді з чого починається справжній патріотизм? Що входить у це поняття? Як йому навчитися?

Признаюся, я жодного разу не ставила перед собою такі питання. А ось "Курс юного патріота" ставить. Причому автор копає із самих глибин. Він передовсім формує дитину як особистість, що поважає себе, цінує свою родину, і звідси вже логічно витікає любов до всієї країни як такої.

Методологія

Дитині пропонують на розгляд такі поняття, як чесність та брехливість, щедрість та жадібність, повага, лінощі, совість тощо. Їй знайомлять з основами етикету, розповідають, чому важливо вчасно прибирати кімнату, робити фізичні вправи, завжди мати охайний одяг та чисте взуття, про різні традиції поколінь, про непорозуміння та сварки у родині та як до них ставитись. Є навіть такі розділи, як "Давні ікони", "Пісні твого роду", "Чи вмієш ти дбати про домашніх тварин та птахів?", "Хвороби совісті" тощо.

Причому текст написаний не в дидактичному чи наказовому тоні. Дитині дається тема та час подумати, осмислити її та зробити власний вибір – жити згідно із написаним чи ні.

Кожна з тем подана у вигляді короткої розповіді від імені однолітка, що з точки зору психології досить вдалий хід. Крім того, після кожної теми, як і в кожному підручнику, є низка вправ на її закріплення. Тобто дитину примушують думати, але не просто як у задачнику з фізики – вирішив завдання й забув. Тут дитина цікавиться думкою батьків, збирає інформацію, веде щоденник. Це загалом і є тематичний щоденник, де власні думки та роздуми записуються відповідно до конкретної теми. Для таких записів після кожного параграфу передбачені чисті аркуші, які учень заповнює на власний розсуд. 

До речі, книга за задумом має кореспондуватися із сайтом young-patriot.org.ua, де викладено більше завдань та можна придбати пазли "Мапа єдиної України". Така собі осучаснена методологія, бо яка дитина сьогодні не сидить щодня у комп’ютері? А тут в онлайн-режимі відразу закріплюються знання.

Пазли "Мапа єдиної України"

Щодо пазлів, то розробники пропонують скласти їх із родиною, підписати міста обласного значення, поговорити з малечею про цілісність кордонів… Пазли йдуть окремим проектом, але ж ідея хороша – провести вечір у родинному колі, розказати дитині про важливе. Тим більше, що частина коштів йде на підтримку Збройних сил України.

Як на мене, цей посібник – це такий собі підручник із життя, біблія того, як слід жити в цьому світі по совісті. Ми за життя дуже багато вивчаємо предметів та наук у школі та інституті, але часто саме життю нас вчить вулиця та власний досвід. Бо ці науки у вишах, як правило, виявляються геть начисто відірваними від реалій. А батьки чи родичі не вміють чи не хочуть говорити з дитиною за життя, або ж, як це часто трапляється, просто не є  для них авторитетами.

"Курс юного патріота" (досі не можу звикнути до назви) може уперше стати такою дисципліною, яка навчить дитину відрізняти зле від доброго, правильне від підлогу, справжнє від шаблонів. У людині формують самодостатність та повагу до себе та оточення – те, без чого жоден народ не може здійснитися. Таким чином, із цією книгою, як високопарно це б не звучало, маємо шанси на те, що виросте перше покоління здорових і сильних морально і фізично людей зі здатністю любити.

Патріотичне панно "Єдина Україна", намальоване на фасаді будинку в Івано-Франківську

Я думаю, що автор посібників – Максим Колесніченко – зрівняв поняття патріотизму та ментальності, яку, як передрікали численні філософи й експерти, українцям ще змінювати й змінювати, перш ніж Україна стане достойною європейською державою. Найцікавіше, ніхто ще жодного разу не дав рецепту, з чого ж починати цей процес переформатування ментальності.

Можливо, цей "Курс" є першою в історії спробою такої зміни.

Наскільки мені відомо, нині ведуться перемовини з різними державними структурами щодо впровадження цієї дисципліни у шкільну програму в якості факультативу. І ніби в деяких школах його спробують за експеримент. Дай Боже! Бо особисто я дуже хотіла би, аби моя донька пройшла цей "Курс". Принаймні тоді я була би значно спокійніша за її світосприйняття.