четвер, 24 липня 2014 р.

Томас Бруссіг. Сонячна алея


У літературній творчості кожного автора завжди є така книга, котра є його особистим спогадом про дитинство чи то пак молодість. Дивлячись, який саме період найбільше вплинув на подальше життя. Й навіть якщо дебют письменника – щось зовсім відмінне від його особистого досвіду, то наступний твір з великою часткою вірогідності може виявитися в певній мірі автобіографічним. 


Саме так трапилося з німецьким письменником Томасом Бруссігом, чий перший роман «Герої як ми» приніс йому всесвітнє визнання, а повість «Сонячна алея» його остаточно затвердила. Народжений в НДР, Бруссіг і в першому, і другому творі повертається до теми Берлінської стіни та життя в комуністичній країні. Скидається на те, що через обидва тексти автор намагається звільнитися від минулого, що з погляду сьогодення в своїй нереальності межує з абсурдністю. Та все ж таки «Сонячна алея» з її героями-підлітками багато більше нагадує «звільнення письменницької підсвідомості» від дивних непересічних спогадів.

В українській сучасній літературі подібні літературні доробки буквально дихають негативом і подекуди являють собою відверту «чорнуху». На відміну від «Сонячної алеї», сама назва якої уже приносить позитивне налаштування. Ця розповідь Бруссіга – світла і добра оповідь про юність хлопців і дівчат у прикордонній смузі між Східним та Західним Берліном. Позбавлена ностальгічних рефлексій, оповідь щедро приправлена першокласним гумором, що часто набуває гротескних форм. Куди дітися, говорячи про твір, так і проситься епітет – сонячний…

Фото з сайту: tagesspiegel.de 

Сама тематика повісті сприймалася б надто моторошною, якби завдяки Бруссіговій стилістиці не стала такою смішною. Ключові персонажі твору – Міха та його родина і друзі – абсолютно не переймаються життям у безпосередній близькості від «зони смерті». Вони не ставлять перед собою філософських питань свободи чи любові до своєї країни. Адже те, де ти народився і що тебе оточує від самісінького народження є чи не найприроднішим явищем. Аналіз і роздуми над усім цим приходять потому, як людина дорослішає і розуміє, що по той бік стіни існує інший заборонений світ. Саме цей процес дорослішання показує пан Томас на сторінках своєї прози. І, як уже зазначалося, надає їй комічної форми.

Цей надзвичайно вдалий вибір форми, структури й тональності тексту, швидше за все, й спричинив таку популярність «Сонячної алеї». Повість поділена не невеличкі розділи з таким зворушливими назвами, які бувають тільки у пригодницьких книжках для підлітків («Розповідь про те, як Міха подорослішав», «Je taime, або розповідь про найгучнішу вечірку на Сонячній алеї» тощо). Ці невеличкі розділи, написані простою мовою, у розрізі життя кількох людей показують неймовірно абсурдний світ за залізною завісою.

Переважна більшість ситуацій має анекдотичний характер, деякі з них переходять у гротеск. Чого вартий лише дядько Гайнц із Західного Берліну, який щотижня перевозив контрабандою у власних шкарпетках кекси та каву для своєї східної родини, а потім його самого у вигляді праху так само нелегально перевезли через кордон. Мати Міхи, яка попри все намагалася постаріти, бо у знайденому нею паспорті жінка із Заходу була значно старшою. А ще розповідь про овочеву крамницю, де продавчиня спекулювала валютою і т.д. А на цьому так би мовити суспільно-політичному фоні – лінія кохання Міхи та Міріам. Так Бруссіг заручився прихильністю такої розмаїтої цільової авдиторії: тут і підлітки, і молоді люди, що лиш трохи зачепили «совкове» життя, і старше покоління, що завжди радіє спогадам про ковбасу за два двадцять. 
Фото з сайту: wir-geben-8.net
Додає інтриги прийом автора, коли він презентує читачу якусь «замануху», про щось згадує, але пояснює це вже в іншій частині твору. Так, на самому початку згадується застряглий на «смузі смерті» любовний лист, але розповідь про нього приблизно всередині. Дільничий говорить про загублений паспорт, Фрау Куппіш чимдуж намагається постарішати, - всього цього автор побіжно торкається, чіпляючи читача таким чином на гачок. Напругу ж знімає тоді, коли цього найменше очікуєш і вже перестаєш думати, що б то усе означало.

Варто відзначити іще одну особливість твору – такий собі «прийом лупи». Йдеться про те, що статечне розповідне розкриття сюжету раптом зупиняється на певному моменті чи ситуації і акцентується на ньому. Так, ніби наближається лупа і збільшує епізод, демонструючи необхідні для загального сприйняття деталі. Такий метод характерний передусім для кінематографу, а не для художньої літератури. І тільки детальніше знайомство з біографією автора дає відповідь, адже пан Томас, крім власне письменства, пише сценарії. Тому спочатку «Сонячна алея» була фільмом, сценарій до якого Бруссіг написав разом з Детлевом Буком та режисером Леандером Хаузманном. А вже на основі кіносценарію Бруссіг створив повість «Сонячна алея», яка отримала престижну премію імені Ганса Фаллади. 

Берлінська стіна. Фото з сайту: hron.com.ua
Цікавими виглядають персонажі твору в тому плані, що автор практично не дає їм жодної психологічної характеристики. Лиш трохи зачіпає їх зовнішній світ, проте кожного наділяє певною пристрастю, задоволення якої нереальне. Друг Міхи Патлатий помішаний на західній «забороненій» музиці, переважно «Роллінґ Стоунз». Маріо та його дівчина читають «ворожих» екзистенціалістів Сартра та Сімону де Бувуар. Молодший брат Міріам збирає модельки західних автівок. Все, про що мріяла радянська людина, Бруссіг розподілив між кількома своїми персонажами. Кожен з них ототожнюється з чимось, чого в комунізмі не було. 
 
Так само автор не оминає мистецтва, яке в країнах соцтабору було виключно соцреалістичним, а усім західним сліпо захоплювались. Бруссіг придумує другорядного персонажа, який привселюдно пісяє на торт, а потім його з’їдає. «Тебе аж вивертає, коли хтось робить щось таке, чого ніхто б не зробив. Це як удар струмом! Це електрошокове мистецтво», - коментує вчинок Патлатий. Певно, що вводячи цей епізод у найбільш непідходящі для нього часи, письменник прагне таким чином поглузувати з нинішнього дискурсу про  contemporary art.

Попри всю незаангажованість твору, не можна не провести паралель «Сонячної алеї» з Україною. Як та німецька вулиця, вона теж поділена на прозахідний Захід та просхідний Схід. Як уособлення народу, Фрау Куппіш, вона виписує комуністичну газету, щоб сусіди зазначили родинні симпатії режиму. Вона готує сина до «червоного монастиря», а згодом – на навчання до Радянського Союзу. Але в глибині душі вона мріє про зовсім інший бік стіни, усвідомлюючи водночас марність своїх ілюзій.

І навіть тримаючи в руках омріяний західний паспорт, вона не в змозі дійти кілька кроків до прикордонного пункту. Розуміючи свою внутрішню несхожість з розкутими і вільними громадянами ГДР, жінка повертає назад. Навряд чи пан Бруссіг мав на меті порівнювати почесну мати німецького сімейства з далекою і неважливою для нього країною, та від такої асоціації втриматися неможливо.


Берлінська стіна за наших часів.
Фото з сайту: obozrevatel.com
Завершує повість пан Томас черговою фантасмагорією. У фіналі з’являється росіянин із великою родимкою на чолі. Він керує природними явищами та приймає пологи у подружки Маріо. За словами самого Бруссіга, Михаїл Горбачов (а хто б це іще міг бути?) в ті часи мав дуже великий вплив, так, що здавалося, що ця людина може все змінити. Після його появи в творі у свідомості його героїв дійсно щось змінюється. «У міру того, як віддалявся ескорт, приходило усвідомлення того, що з ними трапилося щось неймовірне, і що їм ніхто не повірить, що таке буває», - пише автор про своїх героїв. Вони ще не знають, яких змін скоро зазнає їхнє життя, але уже відчувають переломний момент.

Для читача «Сонячна алея» – не тільки приємна й легка історія, не тільки захоплююча гумореска, яку можна покласти у карман куртки і прочитати в транспорті по дорозі з роботи. Це – ще одна спроба пережити, переосмислити, інтерпретувати минуле. І не одним лиш самим автором, а всім, хто так чи інакше був причетний до широкомасштабного і всеохоплюючого абсурду під назвою комунізм.

Немає коментарів:

Дописати коментар