Генрі Марш. Історії про життя, смерть і нейрохірургію

"Історії про життя, смерть та нейрохірургію" – виняток у літературному середовищі, де успіх книжки зумовлений комерційно правильним сюжетом. Генрі Марш ламає ці стереотипи.

Нестандартна книжка з вузькою читацькою аудиторією – медичними працівниками – раптом стає бестселером у Британії. Натомість в Україні, в яку автор, безсумнівно, закоханий, книжка явно залишилася недооціненою.

Пінеоцитома, гемангіобластома, епендимома, тобто пухлини в різних частинах мозку, - з такими діагнозами щодня бореться старший нейрохірург Генрі Марш у британському державному шпиталі. Ці хвороби винесено у назви розділів книжки з короткими розшифровками, що вони означають.

Така легка структура, де кожна складна назва пов’язана з конкретним випадком у лікарняній практиці, водночас захоплює і підкупає.

Надскладні операції, жахливі симптоми хвороб, з якими хворі вчаться миритися і жити, п’ятихвилинки медичних бригад, де вирішується чиєсь життя – уся ця внутрішня кухня нейрохірургії надає їй людського обличчя, наближує та надихає.

Автор відкриває нам інший ракурс нейрохірургії – не з боку пацієнта, де часто переважають емоції, а з боку лікаря, який повинен їх відкинути та прийняти холодне рішення – оперувати людину чи ні.

Генрі Марш. Фото з сайту: http://cultprostir.ua

Генрі Марш зізнається, що у лікарських колах не прийнято обговорювати помилки, допущені під час медичної практики. Тим більше, якщо йдеться про ляпи під час операцій, яких легко можна було би уникнути. Але момент упущено і тепер пацієнт, наприклад, після відносно легкого хірургічного втручання матиме параліч лівої кінцівки тіла або "повислу" стопу і ніколи не зможе брати участь у спортивних змаганнях.

Саме у цій голій правді, чесності, з якою пан Марш розповідає про свої лікарські помилки, криється такий неочікуваний успіх "Історій про життя".

"Одна з гірких нейрохірургічних істин: ти можеш мати добрі результати, виконуючи складні операції, тільки якщо багато практикуєш, а це означає, що ти робитимеш купу помилок, залишаючи за собою шлейф скалічених пацієнтів", - зізнається автор.

Звісно, співчуття, яке, певна річ, викликає лікар, - не найкращий інструмент для утримання читацької уваги та формування кістяка, на якому б тримався літературний доробок. Але в цьому випадку має місце ще повага та щире захоплення хірургічним талантом. Бо це, безперечно, талант – дарувати життя або принаймні відстрочувати смерть.

Генрі Марш. Фото з сайту: www.bbc.com

Окремої уваги вимагає професійний, а, можливо, і духовний зв’язок автора з Україною, де панові Маршу випала честь відновлювати нейрохірургію після розпаду Радянського Союзу.

На початку 90-х автор випадково потрапляє до Києва і знайомиться з Ігорем Курільцем – одним із молодих нейрохірургів тодішнього Науково-дослідного інститут нейрохірургії. Відтоді він не тільки особисто навчає Курільця, але й бере цілу медичну галузь України під свою опіку.

Автор ділиться своїми враженнями від вітчизняної медицини доби перебудови, подекуди сповненими гіркоти або ж навпаки іронії, смішно називає лікарські шапочки кухарськими ковпаками.

Подекуди ці спогади нагадують сотні подібних, опублікованих раніше, як-то завалені сміттям, лахміттям та горілкою базари, корупцію тощо. Та деякі – справді унікальні – про операцію, яка б мала звільнити жінку від невралгії трійчастого нерва. Її Генрі Марш робив в Україні вперше, без офіційного дозволу, за допомогою секонд-хенд інструментів і під час зйомок телебаченням для репортажу в новинах.

До речі, якщо виникають сумніви щодо правдоподібності частини твору, пов’язаної з Україною, потрібно просто зайти на сайт Міжнародного центру нейрохірургії. Там можна побачити фото Генрі Марша серед засновників закладу разом із згадуваним уже Ігорем Курільцем. А хто прагне додаткової інформації – мережа рясніє від численних інтерв’ю з обома нейрохірургами на медичні, політичні та світоглядні теми.

Генрі Марш на Форумі видавців у 2015. Фото з сайту: starylev.com.ua

Ба більше, австралієць Джеффрі Сміт зняв про Генрі Марша документальний фільм "Англійський хірург". Кінострічку вперше продемонстрували у 2007 на Лондонському кінофестивалі, вона здобула безліч європейських та американських нагород.

Пишуть, що дія переважно відбувається в українському шпиталі серед застарілого обладнання та колоритних пацієнтів. Певно, що книжка постала певним продовженням теми нейрохірургії в Україні, проте саме книжка наразі є мотиватором переглянути фільм.

Дилема книжки, що виражається у боротьбі між лікарською практичністю та людським співчуттям, найкраще розкривається в епізоді із західноукраїнською дівчинкою Катею. Лікар береться її оперувати, але дівчинка все одно гине. Про те, як пан Генрі потрапив до матері дівчинки додому, у глухе село з розбитими дорогами, проте накритим столом та подарунком у вигляді повної валізи забитого поросяти, годі й читати без сліз.

Ця книжка не може вважатися такою, що залишить певний слід саме в літературному світі, бо вона не відкриває і не розвиває жодних літературних стилів, не відрізняється хитромудрим сюжетом чи нестандартною композицією.

Але вона справді про життя, про людей та для людей і повністю виправдовує свій статус бестселера. Безсумнівно, кожен із читачів поволі замислюється, яким є його власний життєвий шлях і що він залишить після себе, якщо раптом отримає діагноз пухлини в головному мозку.

Одна з ознак хорошого твору – дати читачеві плід для роздумів. Якраз із цим Генрі Марш добре впорався.

 Статтю передруковано з сайту www.bbc.com